TOPICS :: ПУБЛИКАЦИИ  
Грузия: новый портал  
Домой
Профиль
Вопросы
 
Поиск
 
Форум  (80)  (К)
Фотогалерея
Файлы
Публикации
Журналы
Рецепты
Ссылки

1918
Тбилиси. Переговоры миссий Великобритании и США с правительством Грузии; достигнуто соглашении о высадке в Грузии английских войск. Борчалинский уезд. Армянские войска атаковали грузинские части в г.Санаин

Країни перехідного періоду – особливо придатний грунт для революційних перетворень. Саме під час транзитного періоду можуть статися громадянські війни, державні перевороти, революції. /Источник: www2.pravda.com.ua/

Саакашвили и ЮщенкоБільшість республік на пострадянському просторі сьогодні знаходяться в аналогічному нестабільному стані, коли достатньо низки каталізаторів для ініціації конфлікту, який може розвиватися в будь-який бік. Так було в Румунії, в Молдові, Росії, Грузії, Польщі.

Так сьогодні відбувається в Україні, однак після тривожної і водночас обнадійливої демонстрації людського потенціалу революція пішла на спад. Людям запропонували мирні переговори.

"Революція без революції" (Б.Рассел)

Тема транзитного конфлікту (тобто конфлікту між старою і молодою елітою) є дуже актуальною для країн Європи. В залежності від сформованих традицій політичної культури, від намірів представників еліти та участі міжнародної спільноти, такий конфлікт може мати різний сценарій розвитку.

Наприклад, в Польщі 1989 року круглий стіл між Ярузельським і опозицією став прикладом цивілізованої передачі влади, в Чехії та Угорщині після кривавих революцій 1968 та 1956 років революція 1989 року теж стала спокійною та безкровною.

Натомість в Румунії відбулося криваве зіткнення і фізичне знищення подружжя Чаушеску, в Литві відбулось криваве захоплення телецентру, а в Росії після досить спокійного придушення ГКЧП відбулося логічне продовження – складний 1993 рік, що пройшов під знаком розстрілу танками Білого дому.

Найдовше транзитний конфлікт тягнувся в Грузії та Україні. Рівно рік тому Грузія продемонструвала ще один шлях, альтернативний до польського, для безкровного вирішення "революційної ситуації".

Сьогодні українські лідери з усіх сил намагаються дотримуватися аналогічного сценарію, хоча й не забувають досвід Лєха Валенси, запросивши в якості мирового судді польського прем'єр-міністра (а також литовського президента та інших представників європейської спільноти).

Практично кожен українець, незважаючи на попередню інформаційну блокаду українських ЗМІ та брак повідомлень про повалення режиму Едуарда Шеварднадзе, знає, що у Грузії всесильного "сивого лиса" та досвідченого політика скинув народ. Мирно.

Особливо символічно, що день відставки Шеварднадзе (23 листопада) припадав на розпал української революції, і тезу про те, що "якщо грузини це зробили, то й українці зможуть" опозиція донесла до народу.

Демонстранти на Майдані тримають у руках помаранчеві троянди (як у Грузії), а 25 листопада двадцятеро дівчат дарували квіти міліціонерам біля адміністрації президента.

І навіть на сцені перед кількасот тисячним натовпом Віктор Ющенко на мікрофон перед Юлією Тимошенко почепив помаранчеву троянду. Все це (як і дії опозиції) свідчить про те, що пам'ять про грузинську революцію ще свіжа.

І не лише Михайло Саакашвіллі вивчав досвід антипрезидентських акцій в Україні (інтерв'ю Давида Бердзенішвілі, "Зеркало недели"), але й українська опозиція реалізує деякі кроки грузинської опозиції.

По-перше, грузинська та українська опозиція намагались максимально залучитись підтримкою інших країн. Виступи зі сцени лідерів української опозиції з повідомленнями про нові країни, які визнають Віктора Ющенка легітимним президентом України постійно лунають впродовж останніх днів.

І цих повідомлень більше, ніж координаційних. Грузинській опозиції більшої впевненості у діях надавала значна підтримка Сполучених Штатів. Українці ж відчувають, що на боці опозиції принаймні половина світу (згідно з останніми повідомленнями у ЗМІ, ЄС та США підтримують Ющенка, тоді як Росія, Китай, Казахстан та Вірменія визнають Президентом України Януковича).

По-друге, українська опозиція зробила вільні та чесні ЗМІ символом революції: трансляція "чесних новин" на екранах на Майдані Незалежності та відмова колишніх провладних каналів надалі транслювати "темники" (показовим є виступ журналістів та генерального продюсера каналу "1+1" Олександра Роднянського 25 листопада перед випуском новин з заявою інформувати телеглядачів "чесно") уособлюють частину перемоги революції.

За словами кореспондента "Нового каналу", Василя Зорі, який був на вулицях Тбілісі у період повалення режиму Шеварднадзе, "якби грузинські телекомпанії в певний момент не поламали сітку мовлення і не влаштували цей божевільний марафон у прямому ефірі, було б ще великим питанням, чи перемогла б опозиція так швидко"("Телекритика", 02.12.2003).

Журналісти "П'ятого каналу" постійно у прямому ефірі інформують про всі події у столиці та регіонах. За винятком тих міст, де "канал чесних новин" відключено, глядачі мають можливість побачити, до яких установ рухаються колони демонстрантів, як живе наметове містечко тощо .

У обох країнах журналісти посилено підтримували зв'язок з міжнародними ЗМІ та інформували про внутрішні події у країні. Як Грузинська, так і Українська революції стали головною новиною для BBC, CNN, CBC тощо.

Відчуття того, що вся світова громадськість стежить та має інформацію про події в країні змушує владу завжди діяти більш обережно та не вдаватись до відкритих антидемократичних заходів. Щоправда, факт прикутої уваги міжнародної спільноти до України не стримав українську владу від фальсифікації виборів. Але сьогодні ситуація вже інша (влада невпевнена у своїх силах).

Опозиція Грузії та України одразу намагалась заручитись підтримкою міліції, спецпідрозділів, армії. Але в Грузії Михаїл Саакашвілі ще до початку активних революційних дій знав, що силовики зберігатимуть нейтралітет та не стрілятимуть у демонстрантів.

В Україні ж гасло "міліція з народом" наповнилось реальним змістом лише 25 листопада, коли Оболонський райвідділ міліції та генерали СБУ на Майдані Незалежності виступили із зверненнями до українського народу, закликаючи всі військові підрозділи підтримати Ющенка.

Проте ще й досі на "П'ятому каналі" транслюється відео-ролик, основним повідомленням якого є "не стріляй".

Заява міністра оборони України Олександра Кузьмука 26 листопада, про те, що "армія на боці українського народу" та факти порушення головним слідчим управлінням МВС України кримінальних справ проти ющенківців, які захопили адміністрацію президента та Національного Університету ім. Шевченка свідчать про те, що впевненості у тому, що у демонстрантів стріляти не будуть, не було.

Але були сподівання, що проти беззбройних свої ж українці стріляти не будуть. Зрештою, навіть природні закони захищають беззахисних - у період засух біля водопою хижаки не нападають на своїх потенційних жертв.

Передреволюційна політична ситуація

Як в Грузії, так і в Україні внутрішньополітична ситуація до початку революції була дуже напруженою. Обидві країни не є гомогенними, але у випадку Грузії проблема регіоналізму є значно гострішою, ніж в Україні.

Мається на увазі Грузинська автономія Аджарія, де є постійні протистояння між автономним урядом Аслана Абашідзе та грузинським урядом, та азербайджанці-борчалинці, чеченці-кистинці, турки-месхетинці та курди, які постійно вимагають ширшого забезпечення своїх прав як національних меншин.

При цьому Туреччина, Вірменія та Росія постійно намагаються, через підтримку відповідних нацменшин, впливати на ситуацію в країні.

В Україні ж східно-західне та українсько-російське протистояння підтверджувало слова відомого французького видання Le Figaro про те, що "України в реальності не існує" (25.11.2004). Такий собі симулякр.

Тому й регіональні протистояння на Майдані відійшли на другий план - пріоритетним стала зміна режиму. Розкольництвом же зайнялися в регіонах місцеві еліти – з різних причин.

Цікаво, що в обох країнах народ вийшов на вулиці внаслідок відвертої та масової фальсифікації виборів. Для всіх грузинів було очевидним, що Саакашвілі підтримують більше 90% виборців, а не бюрократа та ще радянського Шеварднадзе, як це констатувала центральна виборча комісія.

В Україні демонстранти на площах міст не вірять в те, що народ країни (крім правлячої верхівки) хоче бачити на чолі держави людину з кримінальними судимостями. Українців об'єднала не скільки підтримка Ющенка, скільки небажання президентства Януковича. Аналогічно в Грузії спрацювала ідея "проти Шеварднадзе".

І раптом – зміна декорацій

З усього зазначеного напрошується один висновок: штаб Ющенка багато в чому діяв за схемою, напрацьованою грузинськими революціонерами. Але тут є як мінімум три "але".

По-перше, Ющенка підтримувало на початок "помаранчевої революції" близько 55% населення України, а не 95%, як Саакашвілі у Грузії.

По-друге, українська опозиція з силовиками і досі не домовилась, а поодинокі заяви генералів, капітанів міліції, офіцерів, майорів та прокурорів не гарантують безпеку демонстрантів, навіть при опосередкованій підтримці опозиції генералом Марчуком.

По-третє, революціонерів Грузії активно підтримував фінансово відомий американський філантроп Джордж Сорос, чого не скажеш про українську опозицію, в якої, за деякими даними, немає грошей не тільки на вироблення достатньої кількості символіки, але й на оплату діяльності частини працівників штабу.

Все це давало підстави побоюватись, що результати української революції не будуть такими ж, як грузинської, а можуть нагадувати події в Росії 1993 року, коли протистояння президента і парламенту (фактично протистояння ліберального та етатистського, а також протистояння низки лідерів) вилилось у військове протистояння. Це підкреслив тиждень тому і Володимир Литвин: "Україна – не Грузія".

Не виключено, що українська опозиція почала розуміти цей факт, і тому сильно змінила тактику боротьби. Після низки різких дій та заяв, особливо з боку Юлії Тимошенко, опозиція знову заговорила про мирне вирішення конфлікту - два круглих столи, на яких чотири лідери замінили собою судову інстанцію – свідчення цьому.

Однак при цьому Віктор Ющенко потрапив у чергову пастку – політичної слабкості і непослідовності: не є виправданим після проведення державного перевороту - привселюдного оголошення себе президентом - спроба мирно домовитися з конкурентами.

Відсутність однозначного сценарію, за яким необхідно діяти, в результаті призвела до затягування часу, усвідомлення більшістю населення відсутності легітимних рішень, до появи альтернативних сценаріїв, зокрема – регіоналізації країни.

Сьогодні рішення транзитного конфлікту в Україні лежить в іншій площині, ніж в інших схожих випадках. Не можна однозначно дотримуватися польського, грузинського, російського чи румунського сценарію.

Необхідно зважено підійти до ситуації, залучити досвід з усіх близьких за культурою країн та виробити спільний план дій для усіх зацікавлених сторін, незалежно від політичної орієнтації.

Мирні переговори свідчать про те, що саме цей шлях поки вибраний як оптимальний, але достатньо найменшої дрібниці, і транзитний конфлікт в Україні знову перейде на неконтрольований рівень. Такою дрібницею, до речі, може стати і зрада лідером революційних ідеалів.

Частичное или полное копирование материалов с портала «Georgia : Грузия» разрешается
только с письменного согласия главного редактора портала.

 Rambler's Top100 www.nukri.org